Понад півтора роки захисник з села Жигайлівка Боромлянської громади, що на Сумщині, Олександр Анатолійович Мусіка вважався безвісти зниклим. Нещодавно рідні дізналися про його долю остаточно – звістка трагічна - він поліг на полі бою 18 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Дар'їно Суджанського району Курської області.
Жителі села провели Олександра у останню дорогу. Час похорон в соцмережах не оголошували – Жигайлівка майже поруч з кордоном рф, а для росіян нічого святого немає, можуть вдарити і по похоронній процесії, як зробили це наприкінці травня під Сумами.
Смерть Олександра Анатолійовича стала непоправною втратою для рідних, близьких, друзів, односельців. Народився він у серпні 1990 року. В мирний час його знали, як веселого, життєрадісного чоловіка. Коли над Україною нависла загроза, не зміг сидіти вдома, пішов на війну здобувати свободу і мир для України. Проходив службу на посаді навідника одного з десантно-штурмових підрозділів Збройних Сил України.
- Ми схиляємо голови перед його подвигом. Віддаємо шану за його мужність, відданість та любов до Батьківщини. Він назавжди залишиться у пам'яті рідних, хто його знав і всієї нашої громади,- промовив під час траурного прощання Боромлянський сільський голова Василь Романіка.
Військову службу Олександр розпочав у травні 2024 року. Вірний військовій присязі, він мужньо виконуючи свій військовий обов'язок. Але у листопаді того ж року, після того, як пішов на бойове завдання, зв'язок з ним обірвався. Командири пояснили з певною надією – зник безвісти.
Було тяжко близьким і рідним, але вірили, що повернеться, що одного разу вони побачать його живим. Але за півтора роки в родину прийшла страшна звістка - аналіз ДНК підтвердив, що боєць Олександр Мусіка загинув у листопаді 2024 року.
З ним прощалися не лише як з воїном, а й з сином, братом, другом - людиною, життя якої нерозривно було пов'язане з селом. Слова скорботи і вдячності захисникові за самопожертву сказав сільський староста Віктор Рябоконь.
Всі присутні на похоронах вшанували пам'ять про Олександра Анатолійовича Мусіку хвилиною мовчання. Місцевий священник провів обряд панахиди.
Поховали Героя на кладовищі рідного йому села Жигайлівка. Як знак вдячності держави та народу України перед її сином — Мусікою Олександром Анатолійовичем, його родині передали Державний прапор України - за подвиг і відданість у боротьбі з ненависним ворогом.
