Війна продовжує відбирати найкращих синів і дочок. 9 січня 2026 року на фронті, під час виконання бойового завдання у Донецькій області, отримав поранення, несумісні з життям Денис Сергійович Давидов. Йому назавжди залишиться 34…
Народився він у квітну 1991 року. Дитинство і юність провів у рідному Дерновому, навчався у місцевій школі. Після закінчення 9 класів поїхав до Києва, де працював водієм, створив сім’ю, став татом для донечки Даші. Саме у столиці він прийняв важливе для себе рішення - стати на захист України та долучився до лав Національної гвардії.
Старший водій 3-го артилерійського дивізіону 1-ої Президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій», Денис Давидов чесно й самовіддано виконував свій обов’язок. Він не шукав слави, не боявся труднощів - просто робив те, що вважав правильним.
Він був товариським, любив спорт, понад усе цінував родину й своє рідне село. Таким його виховали батьки, які вклали в сина всю душу і серце. Денис був надійною опорою для них, турботливим братом для молодшої сестри Олени, завжди готовим прийти на допомогу.
Попрощатися з Героєм до батьківського дому в селі Дернове прийшли земляки, побратими, однокласники, друзі. Заупокійну панахиду відслужив військовий капелан Національної гвардії України отець Андрій.
Під час траурного мітингу секретар Тростянецької міської ради Наталія Ковальова від імені всіх жителів громади передала співчуття матері загиблого Тетяні Іванівні, батькові Сергію Олексійовичу, сестрі Олені, рідним і близьким, усім, хто знав, любив і шанував Дениса Давидова. Попрощатися востаннє з побратимом приїхав на батьківщину
Дениса Сергійовича його бойовий командир.
«Він пожертвував своїм життям заради України та українського народу, заради майбутнього наших дітей. Тепер він із небесною вартою, а над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг», - сказав військовий.
Теплі, болючі прощальні слова пролунали й від класної керівниці, вчительки Дернівської школи Тетяни Конєвої.
На честь загиблого воїна пролунали три залпи військового салюта. Був виконаний Державний гімн, а батькам військові передали національний прапор України, як символ честі, вдячності та вічної пам’яті.
Спи спокійно, дорогий наш захисник.
