Їй 15. Вона усміхається, коли говорить про улюблену арттерапію. Та за цією усмішкою — дорога, яку не мала би пройти жодна дитина.
До початку війни Ліза Нієлова жила в рідному місті. З родиною, з мріями, з нормальним життям. Але після 24 лютого 2022 року — все розділилось на "до" і "після".
Під час окупації їхня сім’я змушена була виїжджати — спершу в інший регіон, потім за кордон. Потім повернення додому, потім — знову загострення ситуації, і знову дорога. Їх переслідував не лише страх, а й відчуття невизначеності, втрати опори.
Коли родина вдруге повернулась у рідне місто, здавалося, що ось вона — стабільність. Та Лізі було важко. Дуже важко. Її дні були наповнені тривожністю, розгубленістю, думками, які важко було зупинити.
"Я думала, що це зі мною щось не так. Що я слабка, бо не можу впоратись сама", — пригадує вона.
Але саме ці думки й стали першим сигналом — потрібна допомога. На щастя, в той час вона познайомилася з молодіжним центром «КОRОБКА» де і почала відвідувати арттерапевтичні заняття з психологом при підтримці міжнародної благодійної організації СОС Дитячі Містечка Україна.
Через творчість — фарби, образи, метафори — Ліза віднаходила ресурс, якого їй так не вистачало
Це відіграло важливу роль для того щоб вона почала ходити на індивідуальні психологічні консультації.
Спочатку було складно. Важко довіряти, важко говорити вголос. Але крок за кроком, зустріч за зустріччю — Ліза навчилась розуміти себе. Вона опанувала техніки стабілізації, працювала над неконструктивними думками, вчилась зупиняти "емоційні шторми".
"Я стала спокійнішою. Те, що колись вибивало мене з рівноваги, зараз не здається таким страшним. Я навчилась помічати, що зі мною відбувається, і не тікати від цього", — каже дівчина.
З мамою також працював психолог. Бо важливо, щоб не тільки дитина змінювалась, а й простір навколо неї ставав безпечнішим.
Сьогодні Ліза — не та дівчинка, якою була рік тому. Вона вже не боїться своїх думок. Вона мріє, вчиться та допомагає іншим. І, найголовніше, вона знову вірить у себе.
Ця історія — не лише про біль. Вона — про вибір. Вибір не залишатись наодинці зі своїм страхом. Вибір йти вперед, навіть коли страшно.
Бо справжня сила — не в тому, щоб ніколи не падати, а в тому, щоб знову піднятись.
