UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення надає допомогу українкам та українцям, які постраждали від різних викликів російської агресії, зокрема від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК). За партнерства UNFPA з Урядом України були відкриті Центри допомоги врятованим та онлайн-платформа «Аврора», спрямовані на підтримку потерпілих. Про роботу цих сервісів розмовляємо із заступником представника UNFPA в Україні Павлом ЗАМОСТЬЯНОМ та проєктною координаторкою цього Фонду Ніною ЛОМПАРТ.
– Звідки виникла ідея створення сервісів для постраждалих від СНПК?
Павло Замостьян: – Ми спільно з українським Урядом думали про те, як розширити наявні послуги для постраждалих від домашнього та ґендерно зумовленого насильства і адаптувати їх до нових викликів, пов’язаних із війною. Одним із них було явище масового сексуального насильства, скоєного окупантами. Воно зумовило нові потреби у потерпілих осіб. Зокрема в довготривалій психотерапевтичній підтримці. Не просто психологічній допомозі, скажімо так, легкого характеру у кілька сеансів, а саме тривалого психотерапевтичного супроводу. Тому що травма у тих, хто зазнав сексуального насильства, є дуже глибокою.
Ми розуміли, що постраждалі від СНПК не будуть одразу готовими спілкуватися, як ми кажемо, обличчя до обличчя – персонально. По-друге, вони, напевне, змінюватимуть місце проживання, виїжджатимуть на інші території, зокрема й за кордон. Водночас запит на психотерапевтів в Україні різко зріс, а їх тут дуже мало. Тому, щоб об’єднати фахову допомогу та уможливити доступ до неї з будь-якого місця в конфіденційній, сприятливій формі, ми дійшли висновку, що найкраще це зробити в онлайн форматі.
31 травня 2022 р. за сприяння Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за підтримки Уряду Великої Британії ми відкрили онлайн-платформу «Аврора». Спочатку робили це на наших наявних ресурсах, це був тимчасовий варіант. Але потому наш давній партнер із бізнесу, провідна українська компанія «SoftServe», яка працює у Львові та є однією з найбільших IT-компаній у світі, допомогла нам створити її технічну частину, тепер Платформа працює повноцінно.
– У чому особливості та переваги роботи цієї Платформи?
Павло Замостьян: – Сюди може звернутися кожен, хто відчуває потребу в психотерапевтичній допомозі, хто пережив полон, перебування на окупованій території, сексуальне насильство або якісь інші травмуючі випадки. Вона працює абсолютно конфіденційно, люди можуть поділитися з фахівцями своїми історіями та бути впевненими в тому, що для них це не матиме жодних наслідків.
Друга перевага Платформи – вона екстериторіальна. Її послугами можна скористатися з будь-якого місця, де є доступ до Інтернету, навіть із окупованих територій чи із-за кордону.
Людина скеровується до фахівців після певного тесту, який має визначити, якої саме допомоги вона потребує. Потому вона отримує можливість спілкуватися з психотерапевтом сам-на-сам, не змінюючи його впродовж усього курсу реабілітації. Це дуже важливо, тому що постраждалий чи постраждала один раз розповідає свою історію, не має її повторювати іншим спеціалістам і тим самим знову травмувати себе.
– Наскільки запитаною виявилася така послуга?
Павло Замостьян: – На теперішній момент маємо близько 300 запитів на допомогу, із них її на постійній основі отримують 192 клієнти, більшість із них жінки – 180 осіб. І десь близько 25% припадає на випадки різних форм сексуального насильства.
Сексуальне насильство – це не лише зґвалтування. Огляд із роздяганням на блокпості – це теж сексуальне насильство. Але не всі, хто пережив подібне, усвідомлюють, що є постраждалими і потребуватимуть допомоги. Чим раніше вони це зрозуміють, тим кращий прогноз реабілітації.
Звичайно, люди можуть бути просто раді з того, що вижили. І коли вириваються з тих жахливих умов, мають інші першочергові потреби, не звертають увагу на психологічну травму. Але вона з часом матиме негативні наслідки. Тому роз’яснювати необхідність психотерапевтичної допомоги – це теж одне із завдань фахівців «Аврори».
– Окрім онлайн-платформи «Аврора» в Україні створюються Центри допомоги врятованим. Як швидко вони організовувалися?
Павло Замостьян: – Події в Бучі сколихнули світ масштабом злочинів. Багато неурядових, міжнародних організацій почали надавати допомогу постраждалим, зокрема і від сексуального насильства, пов’язаного з війною. Але потрібен був координуючий центр. Бо слід зазначити, що величезного позитивного міжнародного досвіду такої роботи немає, тому що про сексуальні злочини внаслідок війни зазвичай говорять вже по тому, як війна закінчилася. І реакція наступає запізно, коли вже багато чого втрачено.
Успіхом України є те, що саме Уряд почав звертати на це увагу одразу, як проблема стала очевидною. Він ініціював створення центрів допомоги, куди могли б звернутися всі, хто вважає себе врятованим, постраждалим. Ці центри, надаючи послуги, могли б дуже обережно виявляти потерпілих від СНПК, ґендерно зумовленого насильства і надавати їм допомогу або скеровувати по неї до «Аврори» чи до інших сервісів. Можна сказати це – своєрідні хаби допомоги. Ініціатива прийшла від Уряду. UNFPA – давні партнери з Офісом Віцепрем’єрки Ольги Стефанішиної. І вони звернулися до нас як до фахівців, які здатні швидко наповнити змістом їхню ідею. Дуже добре, що цей Офіс узяв на себе координуючу та лідерську функцію.
Центри допомоги врятованим створено за ініціативи Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, за сприяння Урядової Уповноваженої з питань ґендерної політики, за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення. Це пілотний проєкт, він повністю фінансується за рахунок гуманітарних коштів, які нам довіряють донори.
Ніна Ломпарт: – Ця мережа з’явилася в червні 2022 р. Перший Центр ми розгорнули в Запоріжжі. Це було реагуванням на окупацію Маріуполя та дотичних до міста населених пунктів, які полишали українські громадяни.
Центр було запущено за три тижні. Оперативність – це той ключовий підхід, яким ми послуговуємося і дотепер в роботі Центрів, котрі були відкриті потому. Ми намагаємося так само оперативно реагувати на всі події, які відбуваються в містах, де знаходяться Центри. Активно надаємо допомогу, якщо в містах трапляються обстріли. Нещодавній приклад нашої роботи – в Херсоні. Буквально за два дні ми доставили необхідні набори допомоги для місцевих жителів. Тому ми серед тих, хто виїжджає на місця обстрілів, надає допомогу безпосередньо на місці події.
Перебуваємо в постійній комунікації з усіма дотичними структурами, тісно співпрацюємо з ними, дослухаємося до людей, які розповідають про місцеві потреби. І далі ми рухалися за тими потребами, які визначали та бачили. Наступними містами, де відкривалися Центри, були ті, які влітку-восени приймали найбільшу кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Відповідно Центри з’явилися в Дніпрі, Львові, Києві. Наступними стали Полтава, Кропивницький, Одеса. У західній частині країни зорієнтувалися на Мукачеве, через яке теж проходить багато людей, котрі переміщуються за кордон, на Чернівці.
Зараз маємо 9 Центрів, які працюють у стаціонарному форматі. Тобто мають приміщення і штат працівників. А в Харкові та Херсоні маємо «мобільні» Центри. Цього літа заплановано відкриття стаціонарного Центру допомоги в Харкові.
На сьогодні ми покриваємо практично всі частини України. Ми не говоримо наразі про всі обласні центри, бо такої потреби не фіксуємо. Але якщо побачимо, що в цьому є необхідність, то продовжимо рухатися далі по карті України.
Павло Замостьян: – Модель Центрів спрацювала, пішли люди, ми їх розмістили. У Запоріжжі Центр почав працювати в гуманітарному хабі, куди потрапляли всі внутрішньо переміщені особи, які приїжджали в місто на евакуаційних автобусах чи самостійно перетинали лінію зіткнення. Вони потрапляли в цей хаб, і в цьому була ідея: тут люди отримують гуманітарну допомогу, інші послуги, а поряд свої сервіси пропонує Центр допомоги врятованим. Пізніше, на жаль, наше місце розташування довелося перенести через питання безпеки – Запоріжжя почали обстрілювати інтенсивніше.
– Які послуги надають Центри допомоги врятованим?
Павло Замостьян: – Центри створювалися як відповідь на виклик насильства, спричиненого війною. І для того, щоб максимально заохотити постраждалих до усвідомлення, що вони потребують допомоги, і надати їм цю допомогу. А далі – розслідування злочину, покарання злочинців, компенсації. Це вже потім. Це все довготривале, але на даний час людина має перебувати не в стані травми.
Головне завдання – з’ясувати проблему, з якою людина стикнулася через війну. Зазвичай вона має психологічний характер. Але буває і розгубленість: людина не знає, як зорієнтуватися, з чого почати. І тут фахівці Центрів можуть допомогти – роз’яснити, як діяти далі, коректно поцікавитися, що сталося з людиною.
Наша практика показує, що люди часто повертаються до Центрів по допомогу. Вони не завжди розкриваються під час першого контакту. Іноді для цього потрібна друга, третя, четверта консультація. Часом люди говорять не про себе, а від третьої особи. Але врешті-решт психологи знають, як допомогти людині розповісти свої історії, історії своїх дітей або батьків. Дехто приходить цілеспрямовано. Були випадки, коли говорили: «Я хочу спілкуватися з правоохоронними органами». Психолог теж супроводжував під час цієї бесіди і організовував, щоб вона була менше травматичною.
Ми дуже активно наполягаємо на пріоритетності інтересів постраждалих. Віримо, що після кваліфікованої допомоги людина може жити нормальним життям, не стати жертвою, а стати постраждалою, але жити нормально після цього. Адаптуватися і жити.
– Чи є регіональні особливості в роботі Центрів?
Ніна Ломпарт: – Так, безумовно, ми спостерігаємо певні відмінності того, як працюють Центри допомоги врятованим у центральній частині України, в західній, в регіонах, наближених до сходу чи півдня. Ці особливості диктуються тими потребами, з якими люди звертаються до Центрів. У Запоріжжі та Дніпрі ВПО потрібна оперативна психологічна допомога. Якщо говорити про Львів чи Мукачеве, то запити стосуються більше тимчасового облаштування чи житла. Відповідно, це відображається на тих послугах, які хоче отримати наш потенційний клієнт і на яких зосереджуються наші працівники.
Спочатку людина, яка полишила своє місце проживання, думає про безпеку, а вже на наступних етапах почне дбати про соціальне облаштування. Тож ми дуже чітко спостерігаємо, як внутрішньо переміщений українець рухається, наприклад, зі східної частини країни до західної. Його потребою десь біля Запоріжжя, Дніпра буде кризове обговорення допомоги від психолога, а вже ближче до Львова, до заходу – це стратегічні питання про забезпечення свого майбутнього життя.
– Як часто до Центрів звертаються потерпілі від сексуального насильства, спровокованого війною?
Ніна Ломпарт: – Це запитання без відповіді. Тому що ця проблема прийшла в Україну з війною. Ми не маємо можливості повністю скопіювати зарубіжний досвід роботи з СНПК. Фахівці в Україні працюють з нуля, формують власні підходи, свої напрацювання.
Про сексуальне насильство, пов’язане з війною, люди переважно не говорять на перших консультаціях. Про це можуть розповідати через 2 тижні, через 2 роки, через 20 років. Тому будь-які показники кількості звернень географічно, періодично наразі не відображають жодних тенденцій. Можемо отримати відповіді за кілька років, можливо, за кілька десятків років. Ми маємо звернення, але ми не можемо говорити про кількісні показники.
– Хто переважно користується послугами Центрів?
Ніна Ломпарт: – Абсолютна більшість наших клієнтів – це внутрішньо переміщені особи. Проте цей показник зазнає певних змін. Якщо рік тому вони становили 95-98%, то тепер їх поменшало. Тому зараз маємо майже 85% звернень від ВПО і 15% – від мешканців громад, де знаходяться наші сервіси.
Це зумовлено тим, що Центри допомоги врятованим не налаштовані винятково на потреби ВПО. Це центри для всіх, хто потребує допомоги у зв’язку з тими змінами, які в їхнє життя принесла війна.
Переважну кількість звернень ми отримуємо від жінок. Цей показник коливається в межах 75%, проте чоловіки також до нас звертаються. Їх відповідно 25%.
Щодо віку, то основна категорія – це люди 18-59 років, проте є відсоток тих, кому понад 60 років. Маємо понад 10% жінок віком 60 років і більше та близько 5% чоловіків цієї вікової категорії.
У Центрах допомоги врятованим є психологи, які вміють працювати з дітками. Тому також послуги за згоди батьків ми можемо надавати й маленьким клієнтам. Кількість осіб, молодших за 18 років, становить 5-7%.
Павло Замостьян: – Загалом на кінець травня 2023 р. послугами Центрів допомоги врятованим скористалися понад 16 тис. осіб. І саме в Центрах вперше ідентифікували понад 100 випадків СНПК.
– Чи співпрацюють Центри з правоохоронними органами?
Ніна Ломпарт: – Центри допомоги врятованим мають чітко визначені принципи своєї роботи. Це безпечність, конфіденційність, безоплатність, а також безумовність. Жодна людина, яка звертається по допомогу, не зобов’язана жодним чином, жодним документом, жодною дією, жодною світлиною, SMS-повідомленням, будь-чим доводити працівникам, що вона є постраждалою, для того, щоб отримати допомогу. Відповідно, наш принцип безумовності позначається на взаємодії з поліцією та правоохоронними органами. Ми не фіксуємо ці злочини, ми не передаємо цю інформацію.
Водночас співпраця з правоохоронними органами у нас налагоджена щодо тих постраждалих, які готові до цього. Якщо ми отримуємо від людини, яка звертається до Центру допомоги врятованим, запит на те, що вона хоче написати заяву, звернутися до суду, ми їй забезпечуємо це.
– Чи можна вважати український досвід в цих питаннях інноваційним?
Павло Замостьян: – Україна продемонструвала політичну готовність до реагування, до надання послуг постраждалим від травматичних викликів, зокрема від СНПК, уже під час війни. Так практично ніхто не робив. Наскільки це буде ефективним, покаже повоєнний аналіз. Ми сподіваємося, що досвід «Аврори» і Центрів допомоги врятованим і саме такого лідерства українського Уряду виявиться успішним.
Інноваційність і в тому, що навіть судові процеси в Україні стосовно протиправних дій окупантів відбуваються під час війни – в інших країнах вони зазвичай проводилися через десятиліття потому. Ясно, що ґвалтівника немає фізично на лаві підсудних, його, можливо, взагалі вже нема в живих. Але це важлива правова подія. Ця наполегливість, політичне лідерство, готовність говорити про СНПК уже під час війни – це інноваційно.
Мережа створена, працює. Але ми продовжуємо вдосконалюватися. Практики підказують нам, що треба робити. Наприклад, зараз з Дніпра попросили додаткових психологів, тому що з’явилися нові клієнти. Їм потрібен окремий психолог для роботи з дітьми, який би супроводжував їх під час слідства. Ми намагаємося все це оперативно вирішувати.
Нещодавно українська делегація на чолі з Урядовою уповноваженою з ґендерних питань Катериною Левченко здійснила візит до Чехії. Йшлося, зокрема про можливе відкриття у Празі першого закордонного українського Центру допомоги врятованим. Можливо, в подальшому такий Центр буде відкрито в Німеччині.
– Чи працюватимуть Центри допомоги врятованим та онлайн-платформа «Аврора» після закінчення російсько-української війни?
Павло Замостьян: – Це довготривала допомога. Тому ми будемо ставити питання перед донорами і намагатися працювати таким чином, щоб і Центри, і Платформа інтегрувалися в систему реагування на насильство в Україні. Ми успішно працюємо з Урядом, з Міністерством соціальної політики. І зараз розробляється примірне положення про Центр. Тобто, поступово ми знайдемо формат, як їх краще інтегрувати в систему.
Ми очікуємо, що буде більше звільнених територій. Тамтешні українські мешканці стикаються з тими самими викликами війни. Тому може бути нова хвиля постраждалих, зокрема від СНПК. І ми відкриватимемо нові Центри. Спочатку мобільні, а далі будемо бачити.
Можливо, з’являться нові завдання, наприклад, робота із сім’ями ветеранів щодо превенції насильства та надання допомоги саме сім’ям. Тому що сім’ї потрібно буде допомогти реінтегрувати ветерана в суспільство.
Від війни травмоване практично все українське суспільство. Воно потребує реабілітації. І на це знадобиться чималий час.
Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»
Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової Уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.
