Воєнний стан – це не привід не виплачувати заробітну плату працівникам бюджетних закладів чи намагатися економити на людях. 5 квітня голова Сумської обласної військово-цивільної адміністрації Дмитро Живицький нагадав про це Тростянецькому меру Юрію Бові. Той пообіцяв за тиждень ліквідувати в громаді всі борги по виплаті зарплат. Строк минув. Проблеми залишились.
Нагадаємо, губернатор Сумщини отримав масу скарг від тростянецьких освітян на затримки із виплат зарплат. Д.Живицький пояснив, що сьогодні кожен працівник, незалежно від того, наскільки він виконує чи не виконує свої обов’язки за основним місцем роботи, потребує повноцінної заробітної плати, щоб забезпечити базові потреби для свого і виживання своєї родини – купувати їжу, ліки, речі. Не треба при цьому забувати, що після окупації Тростянця і сіл громади, значна частина працівників бюджетних закладів зі своїми сім’ями стали вимушеними переселенцями, точніше внутрішньо переміщеними особами. І це ще більше ускладнило їхнє життя.
Міський голова Ю.Бова тоді пообіцяв губернатору виправитись і протягом тижня закрити невиплачені зарплати за лютий і березень в підпорядкованих міській раді закладах і установах. Вчора мер провів нараду з керівниками бюджетних закладів. Як і очікувалось, говорили про зарплати. Але замість очікуваного виконання обіцянок навіть не стільки губернатору, скільки людям, мер знову завів «стару пісню про головне» - мовляв, треба економити бюджетні гроші, а хто з керівників не згоден – заяви на звільнення мені на стіл.
З слів міського голови виходило, що за лютий всім бюджетникам і комунальникам будуть виплачені зарплати в повному обсязі. А ось за березень – лише по дві третини положеного? Мер пояснив це тим, що мовляв, люди не працювали і виходить не заслужили більшого.
Між тим, як прокоментували ситуацію юристи, невихід на роботу в умовах воєнного стану не вважається прогулом, чинне законодавство називає це «простоєм». При чому, не з вини працівників, а внаслідок відсутності організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи (стаття 34 Кодексу Законів про працю України ). В Україні війна. А у випадку з Тростянцем, невихід людей на роботу у березні якраз припадає на крайній і найжорстокішій її період – ворожу окупацію.
Це він, Тростянецький мер, невідомо де пересидів місяць пекла ворожої окупації. А більшість жителів громади в цей час недоїдали, недосинали, сиділи в будинках і квартирах часто без світла і газу, по кілька діб вряд ховаючись у підвалах і погрібах, аби не потрапити під розриви ракет і снарядів, То що, виходить, вони не заслужили, щоб місцева влада, а точніше мер-благодєтєль, за цей місяць страждань і мук виплатили їм середню зарплату?
Тим більше, що це не суперечить чинному законодавству. Частиною першою статті 113 Кодексу законів про працю України встановлено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Ключове слово – не нижче. Вище - можна. Законодавство не забороняє навіть керівнику закладу виплачувати працівникам повну середню заробітну плату. І що важливо - гроші на це є!!!
… Поки що в бюджетній сфері Тростянецької громади виплаченим є лише аванс за лютий. Зарплата за лютий і березень - на підвісі. Керівники і працівники не розуміють, за що мер карає їх в зарплаті, позбавляючи від третини грошей? Можливо йому вони і не потрібні. Але, скажімо, завідуючим сільськими фельдшерськими пунктами, клубами чи бібліотеками – зайвими не будуть. Бо їхня зарплата у кращому випадку лише мінімалка.
Та попри вимогу голови громади Бови за березень не виходити в оплаті праці бюджетникам за рамки ⅔ тарифної ставки, в колективах все ж настроєні підтримувати людей. За інформацією наших джерел, в Центрі первинної медичної допомоги директором вже підписаний наказ про виплату працівникам середньомісячної зарплати. Такий намір висловили і деякі керівники закладів культури. І їх не зупиняє навіть "перспектива" бути звільненими з посад.
