Більшу частину свого життя він прожив у Харкові, по вулиці Дарвіна, 12, де вдячні містяни встановили на стіні пам'ятну стелу. На ній написано: "У цьому будинку з 1943 р. по 2000 р. жив начальник управління пожежної охорони Харківщини (1950-1971 р.р.), талановитий керівник, видатний спеціаліст Сумцов Олександр Савич".
Свій трудовий шлях О.С.Сумцов розпочав у 1938 році на посаді інженера пожежної охорони, виховав потім не одне покоління харківських пожежників. У воєнні роки був одним із організаторів і учасників гасіння пожеж у фронтовій смузі Слобожанщини, а після війни - фахівцем гасіння газо-нафтогазових фонтанів. Його досвід у цій справі визнано не лише в Україні, а й Угорщині, Чехії та інших країнах світу. Неодноразово Олександр Савич обирався депутатом Харківської міської ради. З 1960 по 1971 роки він очолював Харківське обласне управління пожежної охорони, а коли вийшов у відставку, продовжив роботу на посаді начальника навчального загону. Бездоганна служба і відвага О.С.Сумцова були відзначені орденами Червоної Зірки і Трудового Червоного Прапора.
Але є ще одне місце в Україні, де бережуть пам'ять про цю людину - село Боромля нашого району. Тут в народному краєзнавчому музеї є стенд знатному землякові. Нещодавно він поповнився безцінним експонатом - книгою "В борьбе с огнем: записки харьковского пожарного", яку музею передав не просто друг і колега по роботі О.С.Сумцова, а його названий син - Олексій Якович Середа.
Декому з боромлян вже пощастило погортати і навіть почитати ту книгу. Однією з перших це зробила директор Боромлянського краєзнавчого музею Яна Тарасюк. Від отриманих емоцій безмежно вражена, у захваті переповідає, з якою теплотою описує Олександр Сумцов рідний край, з якою любов`ю згадує своїх рідних, друзів.
- З розповідей про свою малу батьківщину автор практично починає свою книгу. Він описує багато епізодів з дитинства, шкільних років, про своїх близьких і друзів, яких добре знають в Боромлі. Деякі з глав його книги, прямо вказують, про що в них арозповідає автор: "Голодное … счастливое детство", "Родная Боромля", "Трудная юность…".…. Навчався Олександр Сумцов у Боромлянській семирічній трудовій школі, до якої з дому доводилося ходити по чотири кілометри. Багато часу просиджував у бібліотеках. Особливо полюбляв поезію Пушкіна. Багато уривків з "Євгенія Онегіна" знав на пам'ять.Окремо і сам вів зошит, в якому нотував власні враження, а також нові для себе слова, вирази. А згодом в цьому щоденнику почали з`являтися і перші вірші його самого. Один з них - "Пісня про Дніпрельстан" була надрукована в сумській обласній газеті "Плуг і молот".
З душевною теплотою згадує своїх однокласників. Зокрема, тезку Перетятька, до якого завжди заходив по дорозі до школи. Коли сільську школу закінчив, чотирнадцятирічний хлопчина поїхав до Сум - там п`ять років (1925-1930) навчався на будівельному відділенні індустріально-технічної школи. Потім початок трудової біографії - в ЖСК "Новий шлях" і навчання в Харківському інженерно-будівельному інституті.
Вже там він показав себе, як людина талановита, з творчим мисленням. Один із викладачів вузу - М.О.Кузьмін, згадує, що Олександр Сумцов був одним з кращих серед трьохсот студентів. А його дипломний проєкт посів перше місце серед студентів-харків'ян.
З часу навчання у вузі, доля пов`язала Олекандра Сумцова з торішньою столицею України - Харковом. Там же він породнився з пожежною справою, на службу до якої Олександр Сумцов прийшов у непростий 1938 рік. Потім була війна, яка його не оминула.
В мирний час знову повертається до Харкова, де звела його доля з його навіть не другом, а названим сином - Олексієм Середою.
- Це було у 1959 році, коли полковник Сумцов вручав мені диплом випускника Харківського інженерно-будівельного інституту та лейтенантські погони, як голова Державної випускної комісії. Потім я майже десять років служив під його началом в пожежній службі. Ми настільки подружились, що став він мені, за згодою дружини Людмили Марківни Сумцової, названим батьком, - згадує Олексій Якович Середа ті часи. Особливо пам`ятною залишається історія, коли родина Середи опинилася без житла. Ось як той час переповідає Олексій Якович. "Тоді ми мешкали в однокімнатній безфундаментній хаті, критій соломою, із земляною підлогою, разом з мамою Оленою (тато Яків у 1943 р. загинув під Мерефою) і меншою сестричкою Вірою. Одного літнього дня помешкання завалилося від шквального вітру та проливного дощу, на щастя, без людських втрат. Та подальше проживання в цій хатині вже було неможливе. Звернувся я до свого начальника - О.С.Сумцова. І той вихлопотав для нас службову квартиру". І таких прикладів в житті було немало.
- Саме він виділив мені путівку до Євпаторійського санаторію "Буревісник", де я вперше в житті побачив Чорне море. Підтримував і з завершенням навчання у Київському держуніверситеті, де я отримав ще одну вищу освіту - журналістську, - розповідає О.Я.Середа.Більше двадцяти років полковник О.С.Сумцов очолював пожежну охорону Харківшини. По праву визнавався "тушилом №1" в Україні по гасінню газо-нафтових фонтанів. Харківські пожежні розробили виготовлення турбо-реактивних установок. Був такий випадок, як у 30 кілометрах від Луганська спалахнув газо-нафтовий фонтан. Дві доби намагалися місцеві пожежні вгамувати стихію. Потім звернулися за допомогою до харківських пожежних. І коли група пожежних на чолі з Сумцовим прибули, то ліквідували пожежу за сім … хвилин. Тоді Сумцов за свою роботу отримав народну нагороду - бурхливі оплески і трикратне "Ура!!!".
Після того, досвід Сумцова гасити вогонь на бурових не раз використовували не тільки в Україні, а й в Росії, Білорусі і навіть Угорщині.
У 1971 році Олександр Савич вийшов на заслужений відпочинок. Непросте і важке це було рішення не тільки для нього самого, а й його підлеглих - харківських пожежних. Бо вони не просто поважали свого керівника - вони його обожнювали. І коли в переповненому актовому залі обласного управління внутрішніх справ, де після свого 60-річчя Сумцов зачитав рапорт про свою відставку у зв`язку з виходом на пенсію, весь зал встав, довго рукоплескав, а потім в один голос сказав: "Ні".
Звичайно, рішення Олександра Савича у виході на пенсію задовольнили. Хоча всім було жаль залишати без діла таку мудру і щиру людину, справжнього професіонала, талановитого керівника. Але у життя свої закони.
Та й без діла О.С.Сумцов не сидів. Вийшовши на заслужений відпочинок він повертається до свого ще юнацьке захоплення - літературної творчості. І береться за написання автобіографічної книги. Це було навіть не повернення до літературної творчості. Свою книгу він писав все життя. А на пенсії взявся за доопрацювання написаних статей, спогадів, редагування і видавництва самої книги. Назвав її - "В борьбе с огнем: записки харьковского пожарного". Книга вийшла у світ за два роки до смерті автора. Розрахована вона на масового читача. В ній багато місця любові до України і малої батьківщини, людяності, відданості непрості роботі пожежного.
… З нагоди 110-річного ювілею Олександра Савича Сумцова (30.01.1911-30.07.2020) про нього згадують і в Харкові, і в Боромлі, і в інших містах, де пам`ятають справи пожежника-професіонала. Живі квіти ляжуть на його могилі на міському кладовищі №3 м.Харкова, до меморіальної дошки з його портретом, встановленої на будинку номер 12, по вулиці Дарвіна в Харкові. Вшанується ім`я Олександра Савича і в його рідній Боромлі, де земляки матимуть змогу не просто постояти в краєзнавчому музеї біля стенду славного земляка, погортати сторінки його знаменитої книги, а й віддати йому данину своєї шани і безмежної поваги.
