Хтось скаже - нас з вами вже нічого не пов`язує. Але проживши разом п`ять минулих років, це вже не викреслити. Життя нас об`єднало назавжди і для мене ви тепер - свої. Напередодні теплого і чарівного весняного свята, не можу і не маю права не привітати жінок Тростянеччини, Охтирщини, Лебединщини, В-Писарівшини і всієї Сумщини.
Хотів було почати - "У цей сонячний весняний день…", далі побажати "тепла та затишку в оселі, щастя та любові!" і на закінчення звернутись: "З жіночим святом Вас, жінки!".
Але хіба заслуговує лише на такі стандартні вітання Жінка - людина нестандартна, незвичайна і надзвичайна? Жінка - це вічна і незбагненна загадка, яку чоловікам судилося розгадувати століттями і тисячоліттями.
Звідки беруться у жінки ті невичерпні сили, щоб водночас дарувати світові нові людські життя, нести у світ милосердя, співчуття і чисте кохання? А до того ж тягти нарівні з чоловіками (а часто й більше за них) робочу лямку, поратися по домашньому господарству, на городі, ростити та виховувати дітей. Та ще й мужчині надавати моральну підтримку в годину слабкості або зневіри.
У мене немає відповіді на ці питання. Зате є захоплення Жінкою, як найдивовижнішим творінням природи, захват її чарівністю, житейською мудрістю і неповторною жіночою логікою. Я схиляюся перед вічною загадкою Жінки. Перед своєю дружиною, донькою, перед всіма дівчатами й жінками Сумщини. Ви - найкращі!
Можливо, якусь частку відповіді на цю вічну загадку слід пошукати в цих чудових рядках нашої землячки, учительки з села Берестівка Липоводолинського району рідної Сумщини і яскравої поетеси Катерини Рубан:
Я - жінка
Я - жінка! Ви чуєте, люди, я свічка,
Запалена Господом на віки!
Неправда, що я - ребро чоловіче.
Цю казку придумали чоловіки.
Я жінка, я - річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків!
Я - жінка, природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я - мрія і спогад, майбутнє й колишнє.
Я щось незбагненне для чоловіків.
Я - жінка, я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани.
Це ти мене в рабство продав, чоловіче,
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я лише жінка. Я прагну кохання,
Я все пробачаю тобі наперед.
З твоєї криниці я - крапля остання.
Для вуст твоїх згірклих я - липовий мед.
Я - жінка, я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі.
Я непередбачена, незрозуміла.
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.
Я - жінка, я дійсно слабка половина.
Нехай переможцям лаврові вінки!
Історію творять, звичайно ж, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки!
Гадаю, цей незвичайний вірш не випадково народився саме на Сумщині, адже саме тут живуть найвродливіші, найталановитіші і найхарактерніші жінки на світі!
Зі святом 8 Березня Вас, дорогі мої землячки!
Щастя Вам і кохання!
Ваш Владислав Бухарєв.
