Відкрили зібрання голова Асоціації польських журналістів Кшиштоф Сковронський та голова Національної Спілки журналістів України Сергій Томіленко. Обидва очільники відзначили, що це вже четверта така зустріч. І що такий обмін думками та досвідом серед людей, які формують громадську думку, стає хорошою традицією.
Протягом перших двох днів пройшли дискусії, під час яких кожен з учасників знайшов тему і для себе, яка найбільш близька, і отримав багато інформації про важливі для суспільства теми. Краще вдалося зрозуміти специфіку роботи журналістів кожної з країн, краще сприймати світ розширюючи межі власного світосприйняття.
Серед доповідачів на заході були такі відомі вчені і журналісти, як директор Бюро національної освіти Інституту національної пам'яті Адам Глєбович, доктор Якуб Ольховський та доктор Анжей Шабацюк (обидва - Інститут Центральної Європи, Люблінський католицький університет), Ядвіга Хмєльовська - генеральний секретар Асоціації польських журналістів, доктор Євген Магда (Національний технічний університет України "Київська політехніка"), прес-секретар Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського Зоя Шарикова та інші.Уже перший день роботи виявив глибоку зацікавленість представників обох країн в обговоренні наболілих питань, шляхів пошуку порозуміння.
Учасники форуму протягом двох днів обговорили питання історичної політики в медіа, зокрема на прикладах кампанії "Моя Незалежна" та порталу "Зупинка Історія", а також особливості пошукової роботи щодо жертв минулих воєн, вшанування їх в Україні та Польщі. Предметний аналіз цих питань представили польські фахівці.Яким уроком став для сучасних українсько-польських відносин союз Пілсудського-Петлюри і підписаний 100 років тому Варшавський договір - про це розмірковували науковці Люблінського католицького університету, університету Марії Склодовської-Кюрі в Любліні, Інституту Центральної Європи професор Анджей Гіль, професор Валентин Балюк, доктор Якуб Ольховський, доктор Анджей Шабацюк. На питаннях історичної проблематики в українських засобах масової інформації розповіли наші журналісти.
Глибоку обізнаність у цих проблемах і підтримку зусиль української сторони продемонстрував власний кореспондент Радіо Wnet у Києві Павел Боболовіч. Саме за його ініціативи третього дня форуму, коли українська делегація відвідувала Люблін, вони разом побували на цвинтарі, де поклали лампадки із запаленими свічками та квіти до пам'ятників воїнів Української Народної Республіки, які разом із Польським військом зупинили наступ більшовиків у 1920 році. Вшановуючи пам'ять бійців УНР, поляки і українці висловлювали тверду впевненість, що і сьогодні, коли Україна на сході обороняє свою незалежність і незалежність Європи від російського агресора, ми зможемо перемогти, в тому числі і за підтримки наших вірних союзників-поляків, як колись це вже було у 1920 році.Активну участь в обговоренні всіх питань брали члени української делегації. Найчастіше - голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, редактор газети "Воля" (місто Буськ, Львівської області) Микола Іванців, голова Харківської обласної організації Національної спілки журналістів України Олександр Голуб, журналісти кримсько-татарського телеканалу ATR - Гульнара Абдулаеєва, Ельвіна Сейтбулаєва та інші.
Ключовим фактором роботи стала солідарність у відстоюванні інтересів розвитку медіа та захисту прав журналістів, об`єднання зусиль. 
Польські та українські журналісти звернулися до української влади із спільним Зверненням не впроваджувати до українського законодавства норми, що передбачають штрафи і навіть ув'язнення для журналістів. А такі наміри у нинішньої влади проглядаються, яка декларуючи боротьбу з російською пропагандою, насправді розвязує війну з власними журналістами. Проти чого українські журналісти протестують? Насамперед, проти штучного поділу журналістів на дві групи - "журналістів" і "професійних журналістів" під егідою підтриманої владою так званої Асоціації професійних журналістів.
Також Спілка журналістів України виступає проти запровадження кримінальної відповідальності за професійну діяльність журналістів, яка за цим проектом може бути і у гігантських штрафах, до виправних робіт і до ув`язнення журналістів від 2 до 7 років.
Так само незрозумілою є ідея уряду запровадити окремо посаду уповноваженої з блокування інформації. В такий спосіб може бути введений офіс, який буде моніторити ЗМІ і блокувати діяльність журналістів і видань за нечіткими критеріями.- Ми визнаємо необхідність боротьби з дезінформацією, з фейковими новинами, захисту від російської інформаційної агресії, але це має бути об`єднання зусиль, але не використання політичної влади для боротьби з незручними для влади ЗМІ, - зазначив голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Коли чиновники говорять про зміну законодавства, про необхідність боротися з фейками, то хотілося б почути - скільки насправді позовів в рамках чинного законодавства зафіксовано. І в цьому контексті ми бачимо, що дуже часто чиновники та посадовці не ініціюють таких позовів. Більше того, статистики свідчить, що в Укараїні немає такої проблеми, яка б вказувала на криміналізацію журналістської діяльності. Навпаки, розповсюдження фейків і дезінформацій притамане самим непорядним чиновниками, через підконтрольні їм ЗМІ і соцмережі.
Журналісти не розуміють, чому у нової української влади "чешуться руки" регулювати медіа в Україні. Зараз дебатується в суспільстві ще один закон - "Закон про медіа" - в якому політики хочуть підпорядкувати собі контроль над всіма ЗМІ, в т.ч. телебаченням, друкованими ЗМІ, онлайн, і навіть блогерами. Контроль над всіма ними хочуть передати єдиному регулятору - це Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.
Тут ключовими застереженнями проти того, що зміни посилюватимуть політичний вплив на медіапростір. Тобто, йдеться про політичну доцільність діяльності ЗМІ. І тепер той, хто при владі, матиме максимальний вплив і можливості зловживати своєю владою у контролі над громадською думкою.На сьогодні політична моносила має більшість, що полегшує їй проведення законодавчих ініціатив. Але коли ми говоримо про медійні зміни, то цей турборежим дуже лякає.
Потрібні триваліші публічні дискусії і через них виходити на якість тих законів, які приймаються. А зараз є небезпека, що тотальна більшість може понаприймати такі закони, які не розв`яжуть проблему, а навпаки - створять нові перепони в роботі журналістів.
