Серед багатьох малодосліджених тем історії Тростянетчини є історія Першої світової війни. Вона розпочалась 28.07.1914 р. та закінчилась 11.11.1918 р. В цьому глобальному збройному конфлікті брали участь 38 країн світу з населенням 1.5 мільярда мешканців. Під час війни загинуло понад десяти мільйонів солдатів та цивільних мешканців.
Незважаючи на те, що безпосередньо на території Харківської губернії не велося ніяких військових дій, місцеві жителі не могли залишитися осторонь від подій Першої світової війни. Тисячі жителів були мобілізовано на фронт. Під впливом патріотичних почуттів, прояву милосердя і співчуття до ближнього та усвідомлення значною частиною суспільства права кожного співвітчизника, який виявився в тяжкому становищі, представники багатьох соціальних груп українського суспільства - підприємці, поміщики, чиновники, викладачі, лікарі, студенти, домовласники та інші - з початком воєнних дій засновують у кожному українському губернському й повітовому центрі благодійні організації, товариства, комітети, попечительства та інші структури, покликані допомагати жертвам війни.
Оскільки значна частина українського населення не мала можливості надавати допомогу постраждалим військовослужбовцям грошима, то вона жертвувала продукти харчування, одяг, взуття, інші товари і речі першочергової необхідності, збір яких організовувався спеціальними комітетами. Найсуттєвішою за своїми масштабами та організацією була медично-санітарна допомога пораненим і хворим воїнам та підтримка родин, мобілізованих на війну. У населених пунктах регіону відкривалося безліч лазаретів для поранених воїнів.
Взагалі, роль приватної ініціативи у функціонуванні гуманітарних організацій і закладів у роки Першої світової війни була досить вагомою. Про масштаби допомоги приватних осіб, наданої вже у перші місяці після початку війни, свідчили дані, наведені на загальних зборах Російського Товариства Червоного Хреста 21 вересня 1914 р. Якщо на кошти приватних осіб у Північно-Західному районі імперії утримувалося 6 тис. госпітальних місць, то в Південно-Західному (тобто у межах України) - 12 тис. Для прикладу, відомий цукропромисловець і землевласник Ю.Л.Кеніг та його дружина 28 липня 1914 р. подали до Богодухівського повітового розпорядчого комітету з евакуації, що на Харківщині, заяву такого змісту: «Бажаючи прийти на допомогу урядово-громадським організаціям у справі евакуації поранених на війні маю честь запропонувати комітету приміщення в Гутянському маєтку з ліжками, медичним доглядом та повним утриманням на 60 чол. (20 офіцерів і 40 солдатів)... У випадку необхідності кількість ліжок може бути збільшена ще на 20 чол.».
Ю.Л.Кеніг
В 1915 році в ілюстрованному додатку до газети "Новое время" вийшла стаття під назвою "Зразковий лазарет" в якій, зокрема, описується, що 12 вересня 1914 року при цукровому заводі, в своєму розкішному будинку по Самсонівській набережній в Петрограді відкрився лазарет на 50 офіцерських і 20 солдатських ліжок. Всі витрати на обладнання та утримання лазарету на період війни взяли на себе Віра Павлівна та Юлій Леопольдович Кеніг. Медична частина лазарету зосереджена в руках доктора медицини А.В.Вільденбанда, який є головним лікарем лазарету. Він поєднує свою працю з хірургом А.К.Шенком та невропатологом В.В.Среднівським. Найбільш цікавим обладнанням лазарету є електро-лікувальний терапевтичний кабінет. Для хірургії є рентгенівський кабінет для невропатолога всі прилади для електро-лікування, аж до токів д"Арсонваля. Завдяки цьому лазарет легко справляється з самими тяжкими випадками поранення та контузій. Режим лазарету підлеглий вимогам науки але наближений до домашнього. Велике значення надається харчуванню ранених , воно здорове, ситне, швидко відновлює сили. На території лазарету в розпорядженні хворих є сад який знаходиться за будинком, для слабких хворих в помешканні є зимовий сад. Тяжко поранені знаходяться в спеціальних палатах, з яких їх немає потреби вивозити під час провітрювання, так як у всі палати нагнітається озоноване повітря. Весь догляд за раненими здійснюють 8 сестер–добровольців під керівництвом двох старших сестер А.А.Тарасюковой і А.Н.Траммл. Завдяки енергії, увазі та дбайливості всього медичного персоналу за рік роботи лазарету в ньому вилікувалось 378 поранених.
Активні заходи спрямовані на допомогу військовослужбовцям, здійснювались і в нашому Охтирському повіті. Зокрема є відомості про функціюванні на території Охтирського повіту шести лазаретів: 1. м.Охтирка – Народному домі -250 койкомісць.
2. м.Охтирка – Реміслене училище -150 койко-місць.
3.м.Охтирка - Винному складі -100 койко-місць.
4.м.Охтирка –лазарет "Союз-городов" - 135 койко-місць.
5.с.Тростянець –лазарет В.П. і Ю.Л.Кеніг - 100 койко-місць.
6.с.Тростянець –лазарет службовців маетку Кеніга 16- койко- місць.
Зупинемося більш детально на лазаретах в Тростянці. Лазарет Віри Павлівни та Юлія Леопольдовича Кеніг знаходився на території Економічної лікарні. Він утримувався за кошти Кенігів. Завідуючим лазаретом спочатку був лікар, стацький совітник Прядкін, потім Григоій Іванович Іенсен.
Слід зазначити в списку службовців лазарету прізвище добровільної сестри милосердя Беатриси Феодоровни Бейнрот дружини бувшого адміністратора Тростянецькими маєтками Кеніга А.Х.Бейнрота. Це говорить про те, що всі версти населення вносили посильний внесок на допомогу в тій війні. На прохання Земської управи, в зв’язку з тим, що місцеве сільське товариство не надало місце для облаштуванню заразного бараку, Ю.Кеніг надав в розпорядження ще 12 койко-місць в заразному відділенні Економічної лікарні.
Приміщення Економічної лікарні Тростянця де знаходився лазарет.
Де знаходився лазарет службовців маєтку Кеніга, наразі точно невідомо, за спогадами старих мешканців Тростянця, він міг знаходитися в правому фігелі будинку Кеніга що за Круглим двором (зараз там краєзнавчий музей), але ця інформація не підтверджена документально. Лазарет утримувався на кошти службовців Кеніга. В штатному розкладі лазарету було 10 осіб. Лазарет функціонував окремо від лазарету В.П. і Ю.Л.Кеніг. Про це повідомляв Юлій Леопольдович земське повітове керівництво, щоб те в своїх запитах на статистичні відомості зверталися окремо до обох лазаретів. Завідувачем лазаретом службовців маєтку Кеніга спочатку була лікар С.Іваницька, потім лікар Олександра Григорівна Яковлева.
Матеріал підготував Анатолій Баглай, краєзнавець
