У добро мало вірити й бажати його. Його треба творити. Особливо це важливо в наші скрутні часи, коли кожна добра справа на вагу золота. В цьому твердо переконаний і член команди президента Зеленського - Микола Задорожній.
7 липня - звичайний літній день. Та не зовсім звичайна дата для села Білка Тростянецького району. Цього дня тут свій поважний ювілей, 100-річчя від дня народження, святкувала проста і добра жінка Любов Антонівна Крупеня.
Під'їжджаючи до будинку, в якому проживає іменинниця, стало зрозуміло - це свято не тільки її особисте.
Подвір`я прикрашене різнокольоровими кульками, а в кімнаті, де вона перебуває, багато квітів та подарунків. Все зрозуміло - бажаючих привітати бабусю, хто її знає, було предостатньо - родичі, сусіди, друзі. Кілька візитів було від влади - сільської і районної.
Якраз в час, коли ми зайшли до ювілярки, аби теж зробити святковий репортаж, біля двору знову почувся звук автівки, що під`їхала і зупинилася.
- Доброго дня, ми від Президента Володимира Зеленського приїхали привітати Любов Антонівну з прекрасною датою довголіття, - мовив гість зайшовши до хати і представився - Микола Задорожній, від себе і за дорученням президента Володимира Зеленського.
Як з`ясувалося, від людей, на одній із зустрічей, він випадково дізнався про бабусю-довгожительку і її ювілей. Відразу вирішив зробити візит з вітаннями, а перед цим ще й зателефонував президенту, від команди якого - партії "Слуга народу", Микола балотується до парламенту. Той також попросив передати Любові Антонівні його вітання і заодно відверто поговорити з людиною такого поважного віку, аби з перших вуст дізнатися, як живеться поколінню, які пройшли війну і здобули мир та щасливе майбутнє для нащадків, як ними опікуються, чи не обділяють увагою, в чому їхні проблеми.
На цій зустрічі не було ні агітації, ні палких промов. Любов Антонівна спочатку настільки розчулилася, що це гість від самого президента України, який їй також передає привітання, що просто не відпускала Миколину руку зі своїх долонь. Це була тепла і щира розмова про життя двох простих людей, представників зовсім різних поколінь - бабусі сто, а Миколі - утричі менше. Але незважаючи на різницю у віці вони виявилися однодумцями і спільну мову знайшли відразу.
Розмовляли довго, по душам, про наболіле і пережите. Для себе іменинниця нічого не хотіла, просила у Бога здоров`я і вдачі самому Зеленському і його товаришам, бажала, щоб вдалося їм зробити кращим життя простим людям, яким живеться не солодко.
І жінка знала, що каже. Чимало подій довелось їй пройти на довгому життєвому шляху. Доля приготувала їй складні випробування. Народилася Любов Антонівна у 1919 році в селі Криничне нашого Тростянецького району. Розпочала трудову діяльність в Криничанському колгоспі в 1937 році. Доля була вимогливою, тож доводилося працювати і трактористкою, і комбайнером. Взагалі її трудовий стаж складає більше 55 років.
Пережила Другу світову війну, в 1943 році була вивезена з сім'єю до Німеччини. Вдова. Учасник війни. Пережила Голодомор 1933-1937 років. Народила та виховала 5-х дітей, має відзнаку "Мати-героїня". Сьогодні її рід продовжується вже у онуках і правнуках, з однією онукою нині проживає, яка її доглядає, годує, опікується.
Вже кілька років жіночка не може ставати на ноги. Але за характером вона така ж енергійна, з оптимізмом дивиться на життя, сміється, з гумором розповідає історії з життя. І вже під кінець зустрічі, дякуючи за подарунок і квіти, раптом проспівала всім присутнім веселу пісню "Про огірки", як робила це в молоді роки.
… У цей святковий день про проблеми не прийнято говорити. Але репортаж був би неповним, коли б у ньому не було і кілька рядків гіркої правди, яка прямо стосується ювілярки. Сама вона через свою скромність їх у розмові оминала. А ось сусіди і родичі дещо розповіли.
Наприклад, маючи 55 років трудового стажу, Любов Антонівна має пенсію всього у 2 тисячі гривень. Це при її здоров`ї - цих грошей навіть на медикаменти не вистачить. Очевидно, що старенька малозабезпечена і потребує соціальної підтримки від держави. Але в місцевій адміністрації кажуть, що субсидію її «не положено», бо не там живе: прописана - в Криничному, а живе у онуки в Білці. А ще у їхньому дворі ні водопроводу, ні колодязя. А прати, зрозуміло, в цій родині, де лежача людина дуже похилого віку, доводиться часто. І носить онука воду з вулиці…
Отакі вони - лицева і оборотна сторони святкової медалі. Життєва сила та мудрість не навчили старше покоління скаржитись на життя. Але обов'язок людей молодших, тим більше наділених владою, дбати про них і оберігати від труднощів.
Стара влада це ігнорувала. Новій ще належить це змінити. Білківська довгожителька Любов Антонівна Крупеня вірить у зміни. Але хоче хоча б якісь з них і самій ще відчути….
